Сообщества

Мне подарили

15:14 11.12.2017
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Наші в Луврі: Володимир Боровиковський

4 серпня 1757 р. у Миргороді народився Володимир Боровик, художник-портретист В. Боровиковський. Його батько козак Лука Боровик – значковий товариш, що прирівнювалося до чину поручика в російській армії і дозволяло йому вважатися дворянином «із малоросійської шляхти». Лука Боровиковський на імідж не дуже зважав: він однаково писався, як Боровик і Боровиковський, як Лука так і Лук’ян. Головне, гадав Лука і його дружина Явдоха, – це сім Я, тобто батько-мати та п’ятеро синів: Василь, Володимир, Іван, Петро і Дем’ян.
Лука Боровиковський з діда-прадіда жив у Миргороді, мав будинок і дві ділянки землі під Миргородом і Хоролом. Він був добрим іконописцем, писав ікони для церков Миргородщини та Полтавщини, автор 200 портретів сучасників (Данила Туптала), картин («Благовіщення»); грав на гуслях, уклав «Ноти церковних пісень»; свої вміння він передав синам.
Син Луки – Володимир Боровик сімнадцятирічним поступив до Миргородського полку, прослужив дев’ять років, вийшовши у відставку у званні значкового товариша, взяв до рук пензель. Він не тільки розписував церкви, а й пробував свої сили і як портретист. Це стало приводом для знайомства Володимира Боровика з В.Капністом, предводителем дворянства Миргородського повіту, а пізніше — Київської губернії. У 1787 році, коли Катерина II подорожувала півднем Російської імперії, граф Капніст залучив до декораційних робіт Володимира Боровика. Кажуть, Капніст звернув увагу імператриці на алегорії Боровика, й 32-річного художника було запрошено до Петербурга.
Переїхавши до столиці, В. Боровик поселився у друга Капніста; працював під керівництвом українця Д. Левицького та австрійця Лампі. Щоб мати замовлення, з Боровика став Боровиковським. Учитися в академії було вже пізно, але талановитий українець став академіком за «Портрет Катерини II на прогулянці», згодом – радником академії мистецтв.
Серед 200 відомих портретів роботи В. Боровиковського – портрет В. Капніста. Кругла, розміром в долоню мініатюра написана на слоновій кістці (1793). Боровиковський зобразив сум Капніста, який щойно втратив улюбленого сина.
Лувр придбав картину В. Боровиковського «Лізинька та Дашинька», 1794.

luvr
В. Боровиковський не був одружений і не мав дітей; на старості уникав спілкування, відмовлявся відповідати на листи. Втім, із збереженого листування митця із земляками довідуємося, що до кінця своїх днів залишився типовим «полтавцем», дотримуючись на чужині українських звичаїв і традицій, та все мріяв повернутися на Батьківщину. І тільки батькова бандура, під яку він співав українські пісні, його інколи оживляла.
В останні роки життя Боровиковський влаштував дома приватну школу. Учнем Боровиковського був Олексій Венеціанов (батько-грек, мати – українка; сам родом із України). Незважаючи на переслідування інтриганів, жив по совісті, піклувався про своїх учнів, допомагав землякам і родичам. Та від правди життя фарби блякли, наче щось надломилося в художникові. Ліки від несправедливості, що була навкруги, шукав у мистецтві, релігії, пиятиці та каятті.
У ніч із 17 на 18 квітня 1825 року від розриву серця помер 67-річний Володимир Лукич Боровиковський. За його заповітом поховали «без лишніх церемоній». Усе майно, «состоящее в нескольких картинах, небольшом количестве книг, денег, сколько по смерти останется (всего четыре тысячи рублей) и в прочих домашних вещах раздать в помощь неімущим».
Не стало найтоншого поета сентиментального жіночого образу, але величні зразки його майстерності відкрили дорогу художникам романтизму.175px-Borovikovsky_maria_Lopukhina

Яків Полонський про портрет 18-річної графині Марії Лопухіної (з дому Толстая) роботи В. Боровиковського. Померла у 24 роки від сухот.
Она давно прошла, и нет уже тех глаз
И той улыбки нет, что молча выражали
Страданье – тень любви, и мысли – тень печали,
Но красоту ее Боровиковский спас.
Так часть души ее от нас не улетела,
И будет этот взгляд и эта прелесть тела
К ней равнодушное потомство привлекать
Уча его любить, страдать, прощать, молчать.

Автор ГАННА ЧЕРКАСЬКА

Краєзнавець, вчитель, журналіст

Метки: художник, видатні українці, Володимир Боровиковський
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Лариса Коляда
Войти