6 оберегів, Ілля Рєпін, Історичні події, Автор куплетів Галахвастова, Анатолій Криловець, анекдот, віншаванне, вітання, Валентина Валевська, Василь Стус, видатні люди, видатні українці, для Гели, зігрівіаючі напoї, забобони, иронические стихи, Календар, козаки, козацькі рецепти, Кращі вірші великих поетів.Василь Симоненко, Кращі вірші великих поетів.Василь Стус, Ліна Костенко, Лагідна українізація, любимая музыка, лютий, Микола Луків, Микола Миклуха-Маклай, мовні забавки, невістка, Нестор Махно, Олександр Вертинський, Олександр Олесь, оповідання, посмiшка, Посмішка, прiзвища, прикмети, Самуил Маршак, Сергей Говорухин, Тарас Шевченко, Тетяна Чорновіл, Українські назви ягід та фруктів, українська кухня, Українська мова, українське танго, усмішка, Франсуа Вийон, цитата дня, Юрій Фоменко, які повертають нас у дитинство

Сообщества

Мне подарили

07:45 30.09.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Ржалафка?

– Еті ваши «Запарожци» Рєпіна – вульґарная ржалафка бидла, – протягла Софочка. Бідака, вона не відчула, що з тилу суне моя туша…
– Ах, так! Ну, начувайся, вражино! Все ж починалося у нас, у Запоріжжі (тоді Олександрівську) у будиночку історика Якова Новицького. Один із його колишніх учнів подарував Якову Павловичу старовинну копію листа отамана Сірка, зроблену у XVІІІ ст. Новицький подарував приперчену копію своєму побратиму Дмитру Яворницькому. От і пішла гуляти копія як брехня по селу…
У 1878 р. Рєпін почув легендарний лист-відповідь Сірка турецькому султану. Він прийшов у велике захоплення, запалився думкою описати подію і почав із вивчення історії козацтва. З цією метою він звернувся до М. Костомарова. Той прочитав художнику кілька лекцій і склав карту для мандрів Іллі Юхимовичу. Навесні 1880 року Рєпін разом із своїм учнем 15-річним Валентином Сєровим об`їхав все Запорожжя. Вони побували на дніпровських порогах, на Хортиці, де знайшли старовинні ґудзики, бляхи, гроші, іржаві шаблі. Доволі довго художники жили в Олександрівську. За цей час Валентин Сєров виконав ескіз «Запорожець мордується з конем». Потім відвідали Чортомлик, Капулівку, Покровське, Грушівку, Старі Кодаки. Рєпін так захопився козаччиною, що ескіз із незначним епізодом переріс у зображення національного характеру українців. Художник відкрив для себе, що лист – не набір вульгаризмів, а гідний вчинок нескореної нації. Рєпін дізнався, що за Сірка турки завоювали цілу Європу, 36 держав підкорилися Сяйній Порті. Їх усі боялися! І тільки козаки висловили спротив загарбникові і пригрозили, що дадуть жорстоку відсіч, якщо посміє рипнутися на нашу землю. Лист моментально розійшовся Європою, перекладався на всі можливі мови. Той лист змінив хід історії цілої Європи!
Сміх став головним героєм картини. Це сміялися люди горді, нескоренні. Рєпін писав Стасову: «Ніхто в світі не відчуває так волю, рівність і братерство. Все своє життя запорожці залишалися вільними й нікому не корилися. Нехай це буде глумлива картина, я все-таки напишу…» Ілля Юхимович під час подорожі 1880-1881 рр. почав робити попередні замальовки (альбом «Малоросійські типи»). Коли в літературному журналі «Північ» у 1886 р. надрукували один з ескізів під назвою «Хохол», Рєпін звернувся до гравера В. Мате, щоб той передав редактору журналу П. М. Гнедичу, щоб він не змінював написів під його творами на ті, які неправильно відображають назву народу й принижують його національну гідність. Так це було в ті часи, в імперії, а сьогодні на Запоріжжі я не раз чула: «Я сам хахол, а мови нє знаю!»
У лютому 1886 р. у Петербурзі Ілля Юхимович познайомився зі своїм земляком-чугуєвцем – професором Яворницьким, вони подружилися, стали побратимами і листувалися 44 роки. Якось Рєпін зважився показати козацькому літописцю свою роботу.
– Глянув я на цей ескіз,— казав Яворницький,— і сам зайшовся сміхом! Святе діло ви робите, любий Ілля Юхимовичу. Пишіть велику картину!
Цей олійний ескіз Рєпін подарував Яворницькому.
– Тепер, Софочко, згадаймо, хто позував Рєпіну, а ви скажіть мені, хто з них бидло? Ось могутня шия генерала Алексеєва, правнука гетьмана Данила Апостола. Для образу Сірка позував Драгомиров – генерал, герой Шипки. Журналіст Гіляровський (згадайте його «Москва і москвичі»!) та Рубець – професор, нащадок Полуботка позували для Бульби. Писар – професор Яворницький, біля нього бурсачок – художник Мартинович, Остап Бульба з пов’язкою – художник Кузнецов, його брат Андрій – син Тарнавського. Стравінський – співак, Тарновський Василь – осавула, знаменитий Ціонгловський – грюкає кулаком товариша. На одному варіанті син Репіна Юрій – у лівому куті.
– Да уж, ізвєніте, с бидлом я пагарячилась.
– Даруйте, я змовчала про рудого Нікішку – дуже питучого качанівського кучера, який показує рукою. З простого люду на переправі Олександрівська Рєпін змалював лоцмана (біля судді).
1891 року за полотно цар Олександр ІІІ дав великий аванс. 26 жовтня 1892 р. Рєпін написав Яворницькому: «Дорогий Дмитре Івановичу! «Запорожців» моїх три дні тому купив цар. Ура!». За 35 тисяч рублів імператор купив картину для Російського музею Санкт-Петербурга.
Слава «Запорожців» облетіла всю Росію, перейшла кордони імперії. Картина мала великий успіх на виставках у Чикаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі. У 1893 р. у Мюнхені перший варіант картини одержав золоту медаль. Коли твір побачив Гійом Аполлінер, він спитав у свого побратима, українського скульптора Олександра Архипенка: «Чого це вони так регочуть?» А дізнавшись, закричав: «Та це ж Рабле! Це ж раблезіанський гумор!» І написав одну з найкращих своїх поезій «Лист запорожців до турецького султана».
От Вам і одночасний сміх поляка й українця над поневолювачем. Автор геніальних «Запорожців» – “великий російський художник” Рєпін від народження і до смерті був українцем. Автор вірша «Запорожці пишуть листа турецькому султану» – Гійом Аполлінер, французький поет польського походження. Російський поетичний переклад вірша Аполлінера Д.Шостакович використав у своїй Симфонії № 14, частина 8.
Ты преступней Вараввы в сто раз.
С Вельзевулом живя по соседству.
В самых мерзких грехах ты погряз.
Нечистотами вскормленный с детства,
Знай: свой шабаш ты справишь без нас.
Рак протухший. Салоник отбросы,
Скверный сон, что нельзя рассказать,
Окривевший, гнилой и безносый,
Ты родился, когда твоя мать
Извивалась в корчах поноса.
Злой палач Подолья, взгляни:
Весь ты в ранах, язвах и струпьях.
Зад кобылы, рыло свиньи,
Пусть тебе все снадобья скупят,
Чтоб лечил ты болячки свои.
Відомо, що Рєпін робив кілька варіацій сюжету. Третьяков за таку ціну не зміг придбати картину, тому його галерея задовільнилася олійним ескізом, купленим у Яворницького. Третій (не закінчений) варіант полотна має Харківський художній музей.
На отримані кошти Рєпін придбав собі маєток поблизу російської столиці. Скупенький художник приїздив до Петербурга дуже рано, бо вдосвіта трамвайний квиток коштував 5 копійок, а вдень – гривеник. Його дружина-вегетаріанка готувала до столу тільки трави, тому гості їздили з своїми харчами і таємно споживали їх.
Українці одразу почали досліджувати епохальне полотно: обговорювали геть усе: і кольори прапорів, і дрібнички козацького побуту (чому козак-картяр оголений?). Професор психології Київського університету Іван Сікорський, батько відомого авіатора, уклав атлас сміху за картиною, визначив його види:
1. вульгарна посмішка;
2. гірка усмішка осавула (В. Тарновський);
3. дебелий сміх, готовий вилитися в добру бійку;
4. добродушний сміх;
5. дурнуватий сміх (дегенерат із малою головою і відстовбурченими вухами);
6. простуватий сміх (у загумінкового, дебелого субєкта);
7. здоровий сміх у товстуна Рубця;
8. зубоскальський сміх;
9. превеселий сміх;
10. простодушний сміх;
11. тонка іронія (у суб’єкта з розумом);
12. єхидна посмішка (у людини «собі на умі»);
13. саркастична посмішка;
14. усмішка роззяви.
Картина надихнула українського письменника Володимира Малика на створення пригодницько-історичної тетралогії «Таємний посол».
У 1975 р., у період літератури зціплених зубів, Микола Сом вибухнув етюдом «Сміх»:
Чого сміюся? А того сміюся,
Що я нікого в світі не боюся!
Сміюсь над горем, регочу над лихом
І навіть плачу неповторним сміхом.
Це я злякав турецького султана,
Це я вночі залоскотав тирана.
Я вибухав – і падали, мов тріски,
Живих мерців пихаті обеліски.
Є люди злі. В них зуби, наче ґрати.
Бажання їх – мене замурувати.
Згинь, пропади, зійди з очей, нудота!
Я – вічний сміх. Така моя робота.

http://uahistory.com/topics/famous_people/8790

Метки: видатні люди, Ілля Рєпін
16:07 18.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Історія українця, який став одним із найкращих художників ХІХ століття

uaua.world

Його звикли називати російським художником, значно применшуючи вплив України. Це Ілля Рєпін.

Народився Рєпін у Харківській губернії і прожив на українських землях 20 років. Саме тут спочатку опанував акварель, а потім долучився до місцевої іконописної школи. Талант був очевидний, тож сім’я вирішує відправити сина до легендарної Академії мистецтв у Петербурзі. Так юнак з провінції стає її кращим випускником.

Після мандрів старою Європою, його тягне у рідне містечко Чугуїв. Тут пише портрети селян і ескізи для майбутніх робіт. Протягом усього життя Рєпін постійно повертатиметься до українських мотивів. Це й вечорниці, українські жінки і козаки. Останні прославлять художника особливо, а саме робота “Запорожці пишуть лист турецькому султану”.

Задум з’явився у 34 роки, а реалізувати вдалось тільки у 47. Художник ретельно підійшов до справи – вивчав козацьку зброю і одяг, постійно радився з українським істориком Яворницьким і ще довше шукав моделей. Вони тут непрості. Картину придбав імператор Олександр III за 35 тисяч рублів – просто гігантську суму.

Українські сліди бачимо й в іншій культовій роботі “Не чекали”. Якщо придивитися до картин на стіні, то помітимо портрет Шевченка. Рєпін любив вірші українського кобзаря. Коли вперше з’явилася ідея поставити йому в Києві пам’ятник, Рєпін запропонував одразу 4 проекти, плюс намалював його портрет.

Образ самого художника доповнювали його численні дивацтва. На вході до його дому висіла табличка “Прислуги немає. Знімайте пальта і калоші самі.” Посеред їдальні стояв круглий стіл з рухомою серцевиною, так щоб гості самостійно брали собі добавку, а не просили їм щось подати. А ще, будь-якої пори року художник спав при відчинених вікнах. У період лютих морозів прокидався з інеєм на ковдрі, але спокійно струшував його і бадьоро брався до роботи.

Не менше дивувала людей і скромність художника. Попри всі схвальні відгуки й величезні гонорари, сам Рєпін називав себе працелюбною посередністю.

В останні роки життя, коли художник вже жив у Фінляндії, він знову звернувся до теми України та запорозьких козаків.

Метки: Ілля Рєпін
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Лариса Коляда
Войти