Сообщества

Мне подарили

07:40 22.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

22 липня: народний календар і астровісник

Сьогодні Панкрата і Кирила; Summertime and the living is easy…

Сьогодні священномучеників Панкрата і Кирила. В Україні тривали жнива. Для наших пращурів це не було банальне збирання зернових – це були сповнені значення обрядодії. Вижате за день збіжжя в’язали в снопи. Перший сніп – так звані «колядка», «воєвода», «зажинок» – мав неабияке ритуальне значення: якщо в родині була дівчина на виданні, то з «воєводи» випікали коровай на весілля і прикрашали його колосками. А коли в цьому на було потреби, перший сніп ставили на покуть, де він зберігався до початку осінньої сівби; з розім’ятих колосочків робили перший засів.

Снопи в’язали, як правило, перевеслами. При цьому дотримувалися непорушної традиції: для озимих (жита й пшениці) перевесла крутили зі свіжовижатих стебел. Для яровини (ячменю, гречки, проса) перевесла крутили лише з торішніх кулів напередодні зажинків. Вив’ялені снопи невдовзі складали в «бабки» (десять снопів), п’ятнадцятки, полукіпки (тридцять снопів) та копи (шістдесять снопів).

Нині жнива в Україні розпочинаються вже наприкінці червня. Цьогоріч збирати зерно почали одразу в 5 областях, а не тільки в південних, як зазвичай. На цю пору намолочено вже понад 3 млн тонн збіжжя.

З іменинами вітайте Костянтина, Кирила, Олександра.

Сьогодні 28-ий місячний день. Надзвичайно гармонійний, світлий день, один із найсприятливіший в усьому місячному циклі. Його ще називають сонячним днем. Нам нічого іншого не залишиться, як увійти в нього, наче на чарівний корабель аби поволі плисти рікою життя, мугикаючи якусь пісеньку. Пам’ятаєте Summertime Джорджа Гершвіна? Summertime and the living is easy, Fish are jumping and the cotton is high… «Літечко – і життя щасливе, і бавовна – висока, і риба – аж вскач…» Бавовни в нас поки що немає, її можна замінити на пшеницю або на соняхи. Налічується понад 20 тисяч записів цієї дивовижної пісні (вірніше арії). А знаєте, що стало поштовхом до її написання? Українська колискова «Ой ходить сон коло вікон», яку Гершвін почув у 1929 році в Нью-Йорку під час гастролей хору Кошиця… Сьогодні варто бути відкритим, товариським, щирим, сонячним. Не перевантажуйте себе, відпочивайте, набирайтеся сил і нехай ніщо не затьмарить ваше чоло!

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2271043-22-lipna-narodnij-kalendar-i-astrovisnik.html

Метки: Календар
07:08 21.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

21 липня: народний календар і астровісник

На Прокопа приготуй плечі до снопа.

Сьогодні великомученика Прокопія. Традиційно в Україні жнива починалися між 7 і 12 липня, тобто від Іванового і до Петрового днів. Хоч збіжжя часто й не визрівало на цей час, але люди все одно готували з нового врожаю обрядову перепічку, яку в народі називали «свидом». Але це були чисто символічні зажинки. Масове збирання зернових починалося на Прокопа – 21 липня.

У цей день кожен господар намагався нажати бодай один сніп. Про це засвідчують численні прислів’я і приказки: «На Прокопа приготуй плечі для снопа» або «На Прокопа має бути в полі копа». Було бажаним, щоб зажинки збігалися з повним місяцем і так званими «легкими», тобто жіночими днями – середою, п’ятницею чи суботою. Господиня вдягалася в усе святкове, знімала з одвірка переплетеного торішнім перевеслом серпа і, поклавши його в кошик, де вже лежали в хустині буханець хліба та дрібка свяченої солі, виходила в поле. На межі лану зупинялася і, вклонившись ниві, промовляла: «Господи Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько!» Або: «Дай, Боже, час добрий і пору, в доброму здоров’ї пожать та на той рік дождать!» Перший зажинок робився у такий спосіб: трьома захватами лівої руки стинали одну жменю, а потім другу. Зажаті стебла клали навхрест, і вони мали лежати до закінчення жнив. У деяких селах першу жменю відносили в комору, де вона стояла до Нового року. Напередодні Різдва її вносили до світлиці, щоб «поворожити на багатий урожай». Роботу скрашували піснями.

Іменинники сьогодні Прокоп, Олександр, Федір.

Сьогодні 27-ий місячний день. Пізнавайте світ і себе у ньому, але не давайте нікому себе зловить. Чи багатьом це вдається? Риторичне питання. Добре провести цей день в дорозі – на колесах, на крилах, на ногах, у небі чи на морі. Але й занурюючись у трудову буденність, бажано умом перебувати «трішечки на небесах» (зауважте: не в космосі). Сьогодні збуваються не тільки сни, але й прикмети. Пташечка стукнула в шибку – до звістки, какнула вам на лацкан піджака, якраз біля депутатського значка – рахуватимете гроші; півень піє – чекайте гостей (можливо з НАБУ — хіба ж даремно гроші рахували?); свербить ліве око – плакатимете, праве – сміятиметеся. А добре сміється той, хто сміється останній. Отож-бо й воно!

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2270249-21-lipna-narodnij-kalendar-i-astrovisnik.html

Метки: Календар
09:00 20.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Петро Лещенко

Якось я здуру (молоде й зелене!) врізала батькові межи очі: « На яких дурних піснях Ви нас виховували? «Чубчик кучерявий»? Кабацький Лещенко для Вас був поетом, співаком! Це ж відстій: «У самавара я і мая Маша», «Дунья, люблю твайі бліни». Це ж треш!
– Ех, ти, – знітився тато, – та тоді ж за пісні українців відправляли на ведмеді… Війна, у нас німецькі таблички поміняли на російські; знову зазвучало: «Я тібє русскім язиком ґаварью! Ти чьто, русскава ні панімаєш?» Українці для окупантів були «чьто, мєлачь пузатайя». Лещенко ж міг собі дозволити співати наче па-рашенськи, але з такою ґоноровою українською вимовою! А його «Чубчик» ми сприймали, як наказ не опускати донизу прапори: «Эх, да развевайся, чубчик, по ветру!»
Згадалося це мені у дні Петра Лещенка (3 липня 1898 р. народився, 16-го липня 1954 р. помер); зібрала я плітки-чутки і постав такий образ…
Ніхто з чоловіків не відважився узяти на себе відповідальність за появу на світ хлопчика у селянки Марії: сама народила, сама й охрестила, дала Петрусеві прізвище та ім’я по батькові діда (її тата) – Петро Костянтинович Лещенко. А, щоб не тицяв пальцем кожний, молода мати забрала немовля й подалася з села Ісаєве (Одещина) до Кишинева. Винайняла хібарку край міста, хапалася за будь-яку роботу (прала, воду носила, прибирала), щоб хоч трохи на ноги стати. Та не з її щастям: впала роботяща покритка в око фельдфебелю Олексію Алфімова. Одружилися, народили двох дівчаток. Вітчим забирав у дружини зароблене й пропивав. Петрусь змалку мав за ласощі шмат хліба з цибулиною, навчився відчайдушно вступати в бійки.
Мав Петро легкий голос, душевно співав пісень у церковному хорі, на паперті, у кінотеатрах перед сеансами, у ресторанах. Якось у нападі доброти вітчим подарував Петрові гітару. Почав хлопчина пропадати у циганському таборі: там конокради годували, навчили грати на гітарі, там закохався, став мужчиною.
Та довелося заспівати: «Прощай, мой табор!» і піти до Кишинівської школи прапорщиків, звідки достроково потрапив до діючої армії. Воював у 7-му Донському козацькому полку до листопада 1916 р. Вступив до Київської піхотної школи, закінчив у березні 1917 р., отримав звання прапорщика. У серпні 1917-го був важко поранений, контужений, потрапив у шпиталь до Кишинева.
Після війни змінилися кордони, а оскільки Петро жив у Кишиневі, то механічно став румунським громадянином. Заробляв танцями між сеансами у кінотеатрах. З 1923 року навчався в балетній школі в Парижі у класі колишньої балерини Маріїнського театру В. Трефілової. Там познайомився з танцівницею Зінаїдою (Жаннет) Закіт (дочка багатого комерсанта з Риги). Чорнявий, худорлявий чоловік і тендітна білявка створили танцювальний дует «Петрушка і Розітта».Зрідка, коли партнерка переодягалася, Лещенко співав. Коли ж Зіночка була дуже вагітною, Лещенко давав сольні концерти. Знайшовся їм син, якого батько назвав Ігорем. Далі – лишили сина в Латвії, подалися на гастролі: Бейрут, Белград, Берлін, Лондон, Париж, Прага; пісні англійською, французькою, румунською. Співав шедеври, тому були повні зали. Лещенко почав записувати пісні у кращих студіях грамзапису Європи. Король романсів мав казкові гонорари. Його чаруючий тембр із українськими голосними любив мікрофон. Легко виконував душевні танго, циганський репертуар. У СРСР був заборонений, але дипломати, моряки провозили платівки, хоч за прослуховування могли отримати термін. От тільки з сином батько спілкувався через перекладача (Лещенко не знав латиської). Забрав Петро Ігоря з собою. У 1936 р. на головній вулиці Бухареста відкрив нічний клуб «Лещенко». Дубові столи, італійські люстри, срібло, ікра, дороге вино. На вогник посунули емігранти: «Я тоскую по родине». На його концерти приїздив румунський король, був Федір Шаляпін. Усі суворо виконували закон закладу: коли співав Лещенко, пити, розмовляти ніхто собі не дозволяв. Лещенко радів приходу Федора Івановича, влаштував пишну зустріч. Але наступного дня з’явилося інтерв’ю Шаляпіна, де йшлося про пластиночного співака, який гарно виконує дурненькі пісеньки. Тут сучасники зауважували, що голос Шаляпіна любили величезні зали, голос Лещенка тонув; а грамзапис був майже ідеальним у Лещенка і з хибами у Федора Івановича. https://www.youtube.com/watch?v=senhqnEApM0

Петро полюбив вранці довго спати, не відмовляти собі у сексуальних іграх. Мав короткий бурхливий романчик із подругою дружини Аллою Баяновою. Розумна Зіночка мала своє бачення: «Ну, не розлучатися ж через це?».
У Ризі відбулося знайомство з талановитим композитором Оскаром Строком, який писав твори для Петра.
Від 1941 р. Лещенка, як громадянина Румунії, мобілізували, але він відмовився брати зброю проти своїх. Заставили концертувати. У травні 1942 р. він приїхав у Одесу, де мав виступи російському драм театрі. І тут 19-річна студентка консерваторії Віра Білоусова вразила Лещенка піснею Табачника «Мама». Актор запросив Віру на концерт, посадив її в окрему ложу. Часто співав, звертаючись до неї:
«Студенточка! Вечерняя зоря! Любви волшебной вино»,
«Девочка, радость моя!».
Вам девятнадцать лет, у Вас своя дорога.
Вы можете смеяться и шутить.
А мне возврата нет, я пережил так много…
Після концерту вона зникла, але Петро знайшов її, прийшов до Віри.
Лещенко був зачарований. Домовився з першою дружиною, що залишає їй з сином усе майно.
19 корзин білих троянд отримала 19-річна Віра в день вінчання.
Влітку 1944 р. радянці увійшли до Румунії, відвідали ресторан «Лещенко», серед присутніх був Жуков. Втім зал не аплодував, бо був наказ: «Не дуже аплодуйте!». Згодом ресторан націоналізували. Та Лещенко домагався повернення в Україну. Пройшли роки, поки отримав дозвіл. Петро скликав друзів на прощальну вечерю і виголосив тост: “Друзі! Я щасливий, що повертаюсь на батьківщину! Моя мрія здійснилася. Я їду, але серце моє лишається з вами.”
Після цього 26 березня 1951 року у м. Брашові (Румунія) Лещенко відспівував першу частину концерту. Лунало «Давай простимся, пока возможно!», останньою була пісня «Чубчик».
В антракті його арештували за прямою вказівкою радянських спецслужб. Співак був ув’язнений у Бухаресті за звинуваченням у «співробітництві з окупантами», після завершення слідства відбував покарання на будівництві Дунайського каналу. Одиночна камера без вікон і дверей, сіно, параша. Сестра Петра Лещенка, Валентина, один раз бачила брата, коли конвой вів його рити канави. Петро теж бачив сестру і плакав…
Помер Петро Лещенко 16 липня 1954 р. у тюремній лікарні у Бухаресті від виразки шлунку.
Його дружину теж арештували “за зраду”, за шлюб із іноземцем. Привезли в Дніпропетровськ. Вирок – розстріл, потім замінили на двадцять пять років таборів. Після таборів Віра Лещенко їздила по Союзу з концертами, вийшла заміж.

http://uahistory.com/topics/famous_people/11025
Метки: Петро Лещенко
07:58 19.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Viacheslav Shefer.

Метки: цитата дня
08:36 17.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Топ-10 незвичайних українських музичних інструментів, які зможе опанувати кожен

Кожна людина в своєму житті хоч раз мріяла над тим, щоб опанувати якийсь музичний інструмент. Деякі навіть пробували грати на гітарі, скрипці чи фортепіано. Та не у всіх є хист до таких речей. Тож багато в кого такі спроби виявились марними.

Українці — народ творчий, тож з давніх часів у кожному куточку України існувало безліч музичних інструментів, від найскладніших, котрі потребували щоденної практики, так і до самих простих, на яких грали просто для розваги на святах.

Для тих, хто не готовий присвятити все своє життя музиці, але інколи хоче для розваги, існують українські музичні інструменти, які може опанувати кожен:

1. Дримба (варган)

Дримба — за своєю милозвучністю цей музичний інструмент має повне право зайняти перше місце. Дримба має форму, схожу на маленьку підкову із металевою пластиною посередині. Цю "підковку" затискають губами або зубами, а граючи на цій металевій пластині. Порожнина роту служить резонатором звуку і залежно від положення язика у роті та ритму дихання — змінюється звучання цього музичного інструменту. Історія дримби в Україні походить із Карпат, проте у інших народів цей інструмент також користувався популярністю. Так, у хорватів він називається "дромбуле", Також дримба має другу назву "варган". Вони можуть і дещо відрізнятись зовнішнім виглядом, але принцип гри на інструменті при цьому не міняється.

2. Рубель

Рубель — українські селяни часто використовували у якості музичних інструментів підручні побутові предмети. Один із таких — рубель, основною функцією якого було зовсім не музика. Рубель — це дошка з "рубцями", котру використовували для прання одягу, така собі перша ручна "пральна машинка". Проте, потім йому знайшли ще одне застосування, адже рубель видавав досить гарний звук, коли по ньому "рубали" ложкою чи скалкою.

3. Бугай

Бугай — старовинний музичний інструмент, котрий пішов із Західної України. Зробити такий інструмент міг кожен бажаючий — взяти дерев’яне барильце, обтягнути із двох боків шкірою, причепивши з одного боку пучок конячого волосся, утворивши такий собі "хвіст". Потрібно міцно тримати барильце, а за хвіст тягнути мокрою рукою — від цього музичний інструмент утворює звук, схожий на крик бугая, звідки і пішла його назва.

Бубон (решето)

4. Бубон (решето) — цей музичний інструмент також був популярний у різних народів світу, в тому числі й в Україні. Це дерев’яний обідець, обтягнутий з обох боків шкірою. Згодом він дещо осучаснився і в дерев’яному обідку з’явились металеві тарілочки або дзвіночки — "бубенці". Це ритмічний інструмент, який є невід’ємною частиною усіх ансамблів, що виконують музику до танців. За давніх часів його використовували як військовий музичний інструмент, аби він своїми ритмічними звуками додавав воїнам завзяття, а також залякував ворога. Грати на такому інструменті дуже просто — бити по обідку бубона або його шкіряній частині. Головне дотримуватись ритму.

5. Окарина (зозулька)

Окарина (зозулька) — духовий інструмент, така собі свисткова флейта, вироблена із глини або порцеляни. Має 10 отворів та утворює звуки подібні до співу птахів, особливо зозулі, за що і має таку назву. Інструмент дуже компактний та часто розмальований зверху казковими візерунками. Такий музичний пристрій часто давали бавитись дітям, тож і кожен дорослий зможе з ним впоратись.

6. Батіг

Батіг — ще один дивний музичний інструмент, який не був для цього пристосований. Батіг використовують у побуті для того, щоб поганяти тварин. Але якщо ним сильно замахнутись, то в повітрі він видає такий собі "свист", якому українські музиканти знайшли оригінальне застосування.

7. Домра

Домра — щипковий музичний інструмент, частіше з чотирма (інколи трьома) струнами. З’явилась в Україні ще в часи Київської Русі. Схожа із російською балалайкою, але на саме кількість струн, чотири, а не три, а також кругла форма дерев’яної основи, суттєво відрізняють український музичний пристрій.

8. Деркач

Деркач — шумний музичний інструмент, також має назви "вертушка" та "тріскачка". Він складається із дерев’яної коробочки, коліщатка та ручки, котру потрібно крутити. Утворює тріщання подібне із рублем. У використанні дуже простий — не потрібно мати жодних музичних навиків аби на ньому грати.

9. Підкова

Підкова — і знову музичний інструмент утворений з побутової речі. Підкова, котра створена для вберігання кінських копит від зношування, також найшла для себе місце у народному ансамблі. Її часто використовували замість музичного інструменту, відомого нам як "трикутник". Іноді в народних інструментальних ансамблях застосовують підвішену на жильній струні звичайну стальну підкову. Ударяючи по ній металевим прутиком, видобувають високий і дзвінкий звук, який надає звучанню ансамблю специфічного народного колориту.

10. Калатало

Калатало — ще один шумний музичний інструмент. Мабуть із усіх вищеперерахованих — на ньому навчитись грати найпростіше. Точніше, на ньому взагалі не потрібно вміти грати. Калатало складається із дерев’яної пластини із ручкою і декількох рухомих елементів, котрі видають шум під час різкого руху. Цей нескладний пристрій використовували у випадку, якщо у оркестрі відсутні інші ударні інструменти.

Тож якщо душа прагне музики — дістати якийсь із цих інструментів не складно, більшість можна навіть змайструвати самому. Обирайте той, який вам до душі, та насолоджуйтесь грою.

Автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua

Метки: які зможе опанувати кожен
00:12 17.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись на стене у harsh

Hearts never forget...

Метки: моему другу
18:32 16.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Українські назви сузір`їв

Картинки по запросу українські назви сузір'їв
Сузір`я Оріону - Кола.
Сузір`я Плеяди — Стожари, Качине гніздо, Баба.
Велика Ведмедиця - Віз, Колисниця, подекуди - Сажари.
Мала Ведмедиця — Малий Віз, Пасіка.
Сузір`я Лебедя - Хрест.
Волосся Вероніки — Волосожари, Волопас, Воляр.
Кассіопея — Борони.
Терези — Дівка з ведрами.
Овен - Варан, Баран, Скоп.
Риби - Русалка, Цвітана, Рибалка.
Полярна зірка — Кол, Квочка.

https://svit.in.ua/

Метки: Українські назви сузір`їв
10:14 15.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Українські назви квітів

У час, коли літо в розквіті, хочеться писати й говорити про квіти, що так щедро прикрашають наші домівки. Квітник — невід’ємна частина кожної української садиби. Проте, чи знаємо ми українські назви поширених у нас квітів? Отож! Здебільшого послуговуємося чужомовними словами. Тому й вирішила нагадати українські назви, що, зазвичай, мають прив’язку до квітки, яку називають.

Краса, красива, красується красоля — квітує літо...

Наприклад, усім, мабуть, відома така чудова квітка, як гладіолус. Це слово в перекладі з латинської мови означає "меч". Проте існує й українська назва — косарик. Коса, коси, косиця, закосичувати... Власне, ця квітка має вигляд прикрашеної квітами коси, тому й отримала назву косарик.

Також промовистою є українська назва настурції — красоля, яка зумовлена яскраво-червоним кольором суцвіття, що красується. Краса, красива, красується, красоля...

Маргаритка — це стокротка. Назва, очевидно, походить від стократної кількості пелюсток.

Герань, пеларгонію українці називають ще калачиками. Листя цієї рослини й справді як калачики.

Квітка анемон пов’язана з грецькою назвою вітру. Наші предки іменували її вітряницею. Таку назву квітка отримала тому, що її тендітне стебло постійно хитається від вітру.

Примулу або первоцвіт ще називають ключиками.

Календула має українську назву — нагідки.

Отож, вживаймо українські назви квітів — косарики, калачики, ключики, нагідки, красоля, вітряниця, стокротка.

https://www.ar25.org/article/ukrayinski-nazvy-kvitiv.html

Метки: Українські назви квітів
09:32 14.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Elxa Elha.

Метки: цитата дня
10:29 13.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Gania Hanna.

Метки: цитата дня
16:28 12.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

"Слава Україні": звідки походить патріотичне гасло

"Слава Україні" — це гасло звучить сьогодні повсюди: ним вітаються, його вигукують на мітингах, ним піднімають бойовий дух... Через це гасло нещодавно розгорівся скандал навколо екс-гравців Київського "Динамо". Ми вирішили розібратись — звідки пішло гасло "Слава Україні" та як цей вислів увійшов в життя українців.

Екс-гравці Київського "Динамо" Огнєн Вукоєвич та Домагой Віда, який зараз грає за збірну Хорватії, після матчу 1/4 фіналу Чемпіонату світу-2018 проти Росії виклали в Instagram відео, на якому лунає "Слава Україні!".

Згодом, у кількох британських топ-ЗМІ це гасло назвали "націоналістичним". Посольство України у Великій Британії роз’яснило представникам медіа, що "Слава Україні" — це патріотичний вираз.

Скандал дійшов до того, що члена тренерського штабу збірної Хорватії Огнєна Вукоєвіча було звільнено з посади та відраховано з делегації. Також, Федерація футболу Хорватії (HNS) вирішила вибачитися перед росіянами за його вчинок.

Чому гасло "Слава Україні" вважають "націоналістичним"? Хто вперше його вигукнув та який сенс це гасло несло кілька десятиліть тому?

"Слава Україні": історія гасла — від УНР до сучасності

УНР. Чорні запорожці. Загін Чорних запорожців існував у 1918-1920 роках, тобто за часів Української народної республіки (УНР) та Української держави Павла Скоропадського. Спочатку це була кінна сотня, потім кінний дивізіон, а з березня 1919 року — 1-й кінний полк, що носив ім’я Чорних запорожців вже офіційно. Командував ними спочатку сотник Микола Римський-Корсаков, а потім полковник Петро Дяченко.

Саме у цьому загоні й використовували гасло "Слава Україні! — Козакам Слава!". Про це йдеться в спогадах Петра Дяченка (книга має однойменну назву "Чорні запорожці").

У сотнях багато коней розсідлані, а всі мають попущені попруги. Про кінну атаку нема що й думати. Треба витягнути ворожу піхоту з горбків, бо, як підтягнуть кулемети, впадуть наші коні. Залишився єдиний вихід — піша атака: "Москалі, геть! Слава!",
— із книги "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР".


Петро Дяченко

У наказі генерала армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка від 19 квітня 1920 року йдеться про наступне:

Всім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: "Слава Україні".

Гетьманат Скоропадського. Сердюки. Також можна знайти інформацію, що за часів ІІ Гетьманату Павла Скоропадського використовували аналогічну фразу "Слава Україні! — Гетьману слава!".

У спогадах військового та громадського діяча Всеволода Петріва йдеться про наступне:

Йшлося насамперед про сердюків, які добре марширували, голосно вигукували "Слава Україні! — Гетьманові Слава".

Легія українських націоналістів. Гасло "Слава Україні! — Героям Слава" з’явилося в організації "Легія українських націоналістів" — першій українській націоналістичній організації, що діяла у 1925-1929 роках і стала однією з організацій-засновниць Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Коли виникло питання про організаційне вітання, схоже на те, що саме Юрій Артюшенко запропонував використати вітання чорношличників: "Слава Україні!" — "Козакам слава!". Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням — відповідати треба було: "Героям слава!", — йдеться в спогадах Петра Дяченка.

Легія Українських Націоналістів була першою українською структурою, що почала офіційно вживати термін "націоналіст". До часу створення Легії Українських Націоналістів, в українському націоналістичному русі вживалися терміни державницький, національний та незалежницький.

Повстанці Холодного Яру. Коліївщина. Український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР та письменник Юрій Горліс-Горський в романі "Холодний Яр" вказує на поширення серед повстанців Холодного Яру (1918-1922 роки) вітання "Слава Україні! — Україні слава!".

Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, і співаючи "Серед степу на просторі" — озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.

Під’їжджаю до них:

— Добридень хлопці!

— Слава Україні! — відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість "Здоров" вітатися "Слава Україні", а відповідається — "Україні слава",
— цитата із книги.


Юрій Горліс-Горський

24 вересня 1920 року у Медведівці на Черкащині, де колись спалахнула Коліївщина, відбулась нарада холодноярських отаманів, в якій взяли участь командири Степової дивізії та ватажки збройних формувань з інших регіонів.

На цій нараді криворізького отамана Степового-Блакитного (Кость Пестушко) було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць. Степова дивізія, яка налічувала від 12 до 18 тисяч бійців використовувала вітання "Слава Україні!" — "Україні слава!".

ОУН-УПА. Як бачимо, гасло "Слава Україні" з’явилось задовго до створення ОУН. Гасло затвердили, як офіційне на зборах у 1941 році.

Обов’язуючі слова повного привіту: "Слава Україні — відповідь — "Героям слава". Допускається скорочення привіту — "Слава" — "Слава".


Агітаційна листівка УПА. Художник — Ніл Хасевич

Скорочений варіант також активно використовували і згадані вище Чорні запорожці.

Також в ОУН використовували й інше, схоже гасло: "Слава Україні — Вождеві Слава". Вождем називали спочатку — Євгена Коновальця, а потім Андрія Мельника.

Незалежність. За часи СРСР гасло було суворо заборонене на довгі роки. Наступні яскраві згадки про нього датуються вже 90-ми роками. "Слава Україні" вигукували на мітингах і демонстраціях.

В цей же період з’являється продовження фрази "Слава нації! Смерть ворогам!" та "Україна понад усе!". Раніше такі фрази ніхто не використовував. Вперше ними заговорили представники Української націоналістичної самооборони (УНСО) — силовий підрозділ партії УНА.

Нове життя гасло отримало під час двох Революцій в Україні — його активно використовували під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Зараз його асоціюють також із війною на Донбасі, а частина "Героям слава" — набула також іншого сенсу. Адже ми тепер говоримо про героїв сучасності, які поклали своє життя за цілісність нашої держави.

Однак, багато хто ставиться до гасла з пересторогою. Адже як радянська, так і російська пропаганда активно пов’язують визвольний рух України з нацизмом або фашизмом. А гасла намагаються трактувати по-своєму.

Гасло "Слава Україні" пройшло непрості часи і за кілька десятиліть поширилося на всю країну — об’єднуючи нас усіх та вшановуючи героїв минулих та героїв сучасних.

Метки: "Слава Україні": звідки походить патріотичне гасло
14:25 11.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Ой ти, дівчино... Останнє кохання Івана Франка.

Ну, хто з нас не наспівував цю пісню? Усім бо вона відома. Такий шедевр могла створити тільки закохана особа; не просто закохана, а хвора тим коханням. Сам Іван Франко писав про своє чи не останнє кохання:
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
Це була Целіна Журовська (по чоловікові Зигмунтовська).
Народилася Целіна в Трускавці 1856 р. Юна полька мешкала у шляхетській родині в Дрогобичі. Батько Целіни був фанатичним шукачем нафти на Дрогобиччині, він навіть продав свій маєток, щоб оплатити розвідки. Целіну врятувала тітка зі Львова, яка дала племінниці більш-менш пристойне виховання. Спочатку в Дрогобичі, потім у Львові дівчина працювала на пошті маніпулянткою. Вона сиділа біля великого вікна, наче на аукціоні, й очікувала «покупця-шляхтича» з відомим прізвищем та маєтком…
Тарас Франко згадував: «Пізнався батько з Целіною ще в Дрогобичі, коли та сиділа біля поштового віконця й обслуговувала публіку. Почував себе при ній несміливим, бо ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала…» Іван Франко у листі до Агатангела Кримського зізнавався: «Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ, її впливом були мої писання «Маніпулянка», «Зів’яле листя» дві п’єски в «Ізмарагді» і повість «Лелюм-Полелюм…» Жіночий образ у «Перехресних стежках», теж навіяний постаттю Целіни, має ім’я Регіна (цариця). Цариця, королева сонця, мрій і дум поета…
Целіна нагадувала Франкові розкішну античну красуню: висока, повнувата, з біло-рожевою порцеляновою шкірою, з густим попелястим волоссям і крижаними очима («немов криниці дно студене»). Поет не міг надивитися на панну: місяцями він буквально переслідував Целіну. Вона йшла з роботи, а він — слідом. Вона зупинялася — зупинявся і він. Він, як школяр, боявся промовити словечко.
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чому ж вона була такою гордовитою до Франка? Целіна давала банальні пояснення: не могла покохати рудоволосого погано збудованого «русина» у вишиванці та простими манерами, бо очікувала брюнета з синіми очима. Крім того, не подобалось його прізвище, а також відсутність маєтку.
Одного дня поет з’явився на пошті в супроводі гарної брюнетки. То була Ольга, дружина Франка. Іван Якович тоді мав проблеми з зором, тому привів дружину, щоб вона розглядала Целіну і описувала її красу, одяг. Адже «за любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ».
На початку 1890 р. Целіна виїхала зі Львова до Перемишля, кілька разів Франко приїздив до неї. Вірш «В Перемишлі, де Сян пливе зелений» він написав під впливом тих відвідин. 15 лютого 1896 р. Целіна вийшла у Дрогобичі заміж за поліцейського комісара Здіслава Зигмунтовського, старшого за неї на 14 років. Після, одруження виїхала до Станіславова, де чоловік одержав посаду судового службовця та отримував зарплату по дев’ятій шкалі судових чиновників – 2800 корон річно. Франко ж на цей час за працю в “Kurjerze Lwowskim” отримував тільки 100 корон щомісяця.
Байдужість Целіни до Франка була вражаючою, чи не тому поет вигукнув: «Любов – це кара, це сумна в’язниця,
Бог від якої заховав ключі.»
А Целіна таки була шовіністкою: українською мовою гидувала розмовляти, листувалася з Іваном Франком тільки польською. Присвяченого їй «Зів’ялого листя» вона не читала і не мала наміру читати, бо не вміла і не хотіла читати українською. Для чого? Їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило в тій збірці, і вона преспокійно відповіла, що з усього їй найбільш сподобався опис квартири в одному вірші. Подібну квартиру по вул. Вронських, 5 (тепер вул. О. Колесси, коло Лазарівського монастиря) винаймав Здіслав Зигмунтовський. Приміщення складалося з покоїв, кухні. Пригадуєте п’ятий вірш з третього жмутку?
Покоїк і кухня, два вікна в партері,
На вікнах з квітками вазонки,
В покою два ліжка, відхилені двері,
Над вікнами білі заслонки.
На стінах годинник, п’ять-шість фотографій,
Простенька комода під муром,
Насеред покою стіл круглий, накритий
І лампа на нім з абажуром.
На кріслі при ньому сидить моє щастя,
Само у тужливій задумі:
Когось дожидає, чийсь хід, мабуть, ловить
У вуличнім гаморі й шумі.
Когось дожидає… Та вже ж не для мене
В очах її світло то блима!
Я, сумерком вкритий, на вулиці стою,
У рай той закрався очима.
Ось тут моє щастя! Як близько! Як близько!
Та як же ж далеко навіки!
Одного дня Франко прислав Знгмунтовській листа, в якому просив бути кумою, хресною мамою його дітей. Целіна відмовилась, бо сама на цей час чекала дитину. «Шановний пане, – написала вона йому на поштовій листівці 31 жовтня 1896 року, – прикро мені, що не можу задовільнити Ваше прохання, бо я не здорова…»
1 листопада 1899 р. Целіна овдовіла, наступного року перебралася до Дрогобича, купила будинок, у якому жила разом із сином Здіславом та донькою Софією, яких виховувала в польському патріотичному дусі.
Згодом вона повернулася з дітьми до Львова, часто міняла помешкання, просила у Франка допомоги, коли сина виганяли з гімназії, брала у Івана Яковича гроші. Ключі від своєї хати у Львові він залишив Целіні, котра письмово звітувалася про господарство. Двічі, у 1912 та 1914 рр. Франко разом із Здісем їздив відпочивати, а за хворою Ольгою доглядала Целіна. На початку Першої світової Франко писав: «Сини оба при війську, Тарас кадетом, тепер на Угорщині, а Петро лейтенантом тепер у ровах недалеко Підгаєць, Гандзя як поїхала літом 1914 року до Києва, так і досі не вернула.» У грудні 1914 р. поет привів Целіну з дітьми у свій будинок. Дружині пояснив, що це економка. До червня 1915 р. родина коханки жила в домі Франка на повному його утриманні, а дружину з дня Св. Миколая помістив у Кульпаркові в божевільні.
Коли Целіна відвідала Франка під час хвороби, він не прийняв її, навіть не хотів бачити, а сказав медсестрі Софії Монжеєвській: «На поріг не пускати її».
У 1940 р. до депутата Верховної Ради УРСР Петра Франка прийшла старенька Целіна Зигмунтовська з дочкою просити помочі. Вона просила у радянської влади новий будиночок у Брюховичах. Син Франка не зміг їй відмовити. У той же час Ольга Франко тулилася в своєму будинку у Львові, де містився музей поета. Целіна ж полюбила виступи на конференціях, різного роду зустрічі. Вона не просто відвідувала музей, а гостювала у вдови, доводячи бідну до сказу.
Навесні 1941 р. у Брюховичах померла 85-річна паралізована Целіна Зигмунтовська, та, яка «сміючись вбила чистую любов» Івана Франка.

http://uahistory.com/topics/events/2079

Метки: Останнє кохання Івана Франка
14:13 10.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Цинічний Бандера.

Метки: цитата дня
10:17 10.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

10 липня: це цікаво знати

«Шумить верхами буйний ліс – Дуби, берези, буки. Співає сойка, свище дрізд І воркотять голубки. Стрибає білка по верхах, Дітей зозуля кличе. Вітрець шепоче в галузках, В ярку потік мугиче».
(Марійка Підгірянка)

10 липня у народі вшановують Самсона, або як його ще називають, Синогнія. Був він римлянином, лікував хворих та допомагав стражденним. У пам’яті народній він залишився, як цілитель. Також ім’я Самсона-чудотворця згадують при таїнстві єлеосвячення. У народі відома така назва цього дня — Самсон Сіногній, тому що часто 10 липня бувають дощі, що, в свою чергу, псує заготівлю сіна.

Якщо дощ у цей день все таки є, то буде він йти до Бабиного літа. А якщо погода хороша, сонячна, то протримається вона ще сім неділь.

За церковним календарем, 10 липня вшановують преподобного Самсона странноприїмця, праведну Іоанну мироносицю, преподобних Амвросія, Серапіона, Севіра, Георгія Іверського, Мартина Турівського.

Іменинниками 10 липня є:

Самсон, Юрій, Іванна, Мартин, Никифор.

10 липня народились:

1775 — Петро Прокопович, видатний український бджоляр, основоположник раціонального бджільництва, першим у світі сконструював рамковий вулик, що забезпечив збереження бджолосімей при відборі. Інститут бджільництва названо його іменем.

1900 — Петро Погребняк, український вчений-лісівник та ґрунтознавець. Засновник еколого-лісового напрямку у лісівництві, теорії порівняльної екології рослин, створив українську типологічну наукову школу у лісівництві.

Події 10 липня:

1960 — футбольна збірна СРСР завоювала Кубок Європи

1972 — в околицях села Хрестище (Харківська область) провели перший в Україні ядерний вибух (підземний).

Чи знаєте ви, що:

Про розумові можливості бджіл

Вченими вже доведено, що бджоли можуть розрізняти обличчя людей і вони володіють пам’яттю. Дослідження, проведені британськими науковцями, показали, що бджоли також здатні справлятися з найскладнішими завданнями, вирішення яких займає достатньо багато часу у сучасних суперкомп’ютерів.

Зокрема, комах змусили вирішити типову задачу “мандрівного продавця”, що полягає у розрахунку найкоротшого маршруту між містами за умови, що продавець може побувати в кожному місті лише один раз. І бджоли успішно пройшли цей тест, проклавши ідеальний маршрут.

Дослідники припускають, що мозок бджіл спеціально оптимізовано для вирішення цієї задачі. Адже вони витрачають на своє пересування дуже велику кількість енергії, тому вибір оптимального маршруту для них є життєво важливим завданням.

Цілком ймовірно, що ці дослідження стануть основою для створення комп’ютерів, що будуть вирішувати найскладніші завдання (на зразок розподілу транспортних потоків, управління енергетичними мережами і розрахунків, пов’язаних з епідеміологічною небезпекою), витрачаючи мінімум енергії.

«Рідна країна»

Метки: Календар
14:05 09.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Усмішка

Світлина від Баба і кіт.

Метки: усмішка
10:01 09.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Цитати українською.

Метки: цитата дня
18:02 08.07.2018
Лариса Коляда опубликовала новые фото
"В полях фландрийских"  
17:38 08.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество ≋ МУЗЫКА СЛОВ ≋

Тетяна Чорновіл СОНЕЧКО ЗАЙШЛО ЗА ТУМАНИ СНУ

Сонечко зайшло за тумани сну
Сонечко зайшло за тумани сну,
Гублячи в зело свою тінь ясну.
Слід огненний щез десь углиб, туди,
Де з озерних плес дише гладь води.
Росяні стежки застилає мла,
В потиску руки – сполохи тепла.
А з-за хмар обіч через зір рої
Плине спрагла ніч на уста твої.
Й гасне неба тло там, де вдалину
Сонечко зайшло за тумани сну.
------------------------------------
Метки: Тетяна Чорновіл
11:47 08.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Він увійшов до сотні класиків світового кіно...Данило Демуцький

Він увійшов до сотні класиків світового кіно…
«Якби Данило Демуцький створив за все своє життя тільки «Землю» і не був би автором інших прекрасних творів мистецтва, все-одно людство вважало б його одним із найвидатніших митців сучасності», – писав Анрі Барбюс.
4 (16) липня 1893 р. у дворянській сім’ї Демуцьких народився син, якого назвали на честь діда по батькові Данило у с. Охматів (Черкащина). Його батько — Порфир Демуцький —пропрацював лікарем 30 років, учень Миколи Лисенка, збирач українського музичного фольклору (записав більше 700 народних пісень). Мати – Устина Данилівна – уроджена Яновська з козацької родини Гоголів-Яновських, знавець української народної культури.
З дитячих років Даня захопився музикою, мріяв стати диригентом. Коли навчався в київській гімназії, дядько подарував йому фотоапарат. Захоплення фотографією привело хлопця до київського товариства фотолюбителів «Дагер»: знімав пейзажі, згодом портрети. Від вступу до консерваторії відрадили рідні: вступив до університету Святого Володимира на медичний, але після першого відвідування моргу перевівся на юридичний факультет. У 1913 році Демуцький вперше виступив на «Всеросійській виставці художників світлопису» зі своїми 4-ма пейзажами. По закінченні університету юристом не став. Брав участь у виставках у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Зйомки проводив моноклем, найпростішим об’єктивом, що дозволяло досягти незвичайного мальовничого ефекту. На батьківщині його фотороботи спочатку не викликали захоплення, але в Парижі у 1925 році вони удостоїлися золотої медалі на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва. Працював фотографом журналів «Вестник фотографии» та «Солнце России», пізніше співпрацював із театром «Березіль» Леся Курбаса.
Захоплення музикою познайомило Данила з красунею Валентиною. Весною вони частенько виїздили на природу до Китаєва. Хлопець читав власні вірші, а дівчина замість відповіді написала ноти відомого романсу: «Люблю ли тебя? Я не знаю! Но кажется мне, что люблю». Отак склалося перше і єдине кохання, де було єднання душ, інтересів. Все життя вони збирали колекцію світових опер, прослуховуючи їх разом.
Молода сім’я поїхала до Одеси, там Демуцький працював на кінофабриці завідувачем фотоцехом. У ті часи навчатися професії оператора було ніде, кожний утаємничував секрети майстерності. Демуцький розповідав, що завдяки оператору Олексію Калюжному він отримав на одну ніч апарат, щоб опанувати технічні тонкощі. Незабаром він разом із німецьким оператором Йозефом Роною зняли фільми за сценарієм Олександра Довженка «Вася-реформатор» та «Ягідка кохання» (1926 р.). У ці щасливі часи подружилися Довженко та Демуцький, разом були у відрядженні Берлін-Лондон-Париж. Разом захоплювалися живописом, відвідували музеї імпресіоністів. І один за одним вони разом створили шедеври: «Арсенал», «Землю», «Іван»…
Та 1932-го Данила Порфировича заарештували за звинуваченням в оголошенні даних допиту та приховуванні сценарію Фавста Лопатинського «Україна». Звільнили через 4 місяці, але арешт багато що зламав. На зйомки «Івана» Довженко змушений був запросити ще двох операторів. З цього часу в пресі стало звичним називати Довженка та Демуцького «обивателями й попутниками». Після закінчення праці над стрічкою «Іван» і режисера, і оператора вирішили знищити. «Петлюрівцю» Довженкові вдалося втекти з України до Москви (вже готувався його арешт), а Демуцький не схотів покидати Україну. 19 жовтня 1934-го оператора Київської кіностудії Данила Демуцького заарештували. Звинувачення полягало в тому, що нібито Данило був родичем активного члена білоемігрантської організації К. Ф. Демуцького та мав із ним зв’язок. На допиті Демуцькому необхідно було докладно розповісти про всіх родичів, близьких і далеких, по материній і по батьковій лінії.
У 1935-му О. Довженка нагородили орденом Леніна, а Данила Демуцького після шести місяців ув’язнення звільнили із зобов’язанням наступного дня з’явитися у органи НКВД, де йому й повідомили, що «Демуцькому Д. П., із дворян, як соціально небезпечному елементу заборонити проживання в 15-ти пунктах СРСР терміном на три роки, тобто до 19 грудня 1937 року». У ті часи модно було через пресу відмовлятися від чоловіка-ворога народу, до цього схиляли й Валентину Демуцьку, але кохання вистояло. Він обрав Ташкент, бо там було кіновиробництво. В Узбекистані Данило Демуцький, кінематографіст із одинадцятирічним стажем ледве влаштувався консультантом на студії хронікальних фільмів, де знімав невеличкі сюжети. У січні 1938 року оператора знову заарештували за доносом психічно хворої людини. Справа була заплутана, слідство тягнулось рік, а потім ще півроку тривав перегляд справи. У результаті справу було припинено, Демуцький відсидів 17 місяців у в’язниці. Повна реабілітація дала можливість Демуцькому повернутися до Києва, але він був розчавленим, бо міцно трималося тавро політв’язня, ворога народу.
У роки війни він знову працював у Ташкенті, зняв фільми «Насреддін у Бухарі», «Тахір і Зухра». У 1947-му на Київській кіностудії створив найкращий детектив про війну – знаменитий «Подвиг розвідника».
Здавалося б, ще не старість, а серце здало: один за одним два інфаркти… трохи витеплів душею, працюючи над кінофільмом «Тарас Шевченко». І, нарешті, перша вітчизняна нагорода за все життя – Сталінська премія, потім нагорода VІ кінофестивалю у Карлових Варах.
Весна буяла, за вікном цвіла улюблена груша і вітер здіймав віхолу пелюсток; у кімнаті лунав Другий концерт Рахманіна, поряд кохана дружина, але третій інфаркт обірвав ідилію… 7 травня 1954 року, о 8 годині 30 хвилин Демуцького не стало. Валентина Михайлівна згадувала, що в ту годину по радіо повідомили про присвоєння кінооператору Данилові Порфировичу Демуцькому звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
«Помер великий художник нашої кінематографії», – написав Олександр Довженко у некролозі.

http://uahistory.com/topics/famous_people/10981

Метки: Данило Демуцький
10:04 08.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Метки: цитата
13:52 07.07.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Народний календар та прикмети про погоду у липні.

КРАСА ЛІТА, СЕРЕДИНА ЦВІТУ

Липень, літо, горобинаНазва місяця пов’язана з масовим цвітінням липи. Раніше цей місяць називали «липець», або «косець» — від слова косити, «пасень» — від слова пасти. В давнину цей місяць ще називали «грозником», бо п’ятнадцять гроз припадало в середньому на липень. «Після дощу — земля іменинниця», — говорять у народі. Стомлена під сонцем земля жадібно п’є воду.

Липень — зеніт літа, його екватор, маківка, вершина. Місяць — володар тепла, сінозірник. Надія літа, середина цвіту, зелений бенкет року, розкішний, щедрий і багатобарвний.

Липень — один із найжаркіших місяців, тріпоче, тремтить жарке повітря. В його теплі ніжиться різнотрав’я. Луки, поля, гаї пишаються своїми багатобарвними шатами. У повітрі розлитий аромат розквітлої липи. Дозрівають малина, суниці, вишні, смородина, черемха, чорниця.

З ранку до вечора одноманітно стрекочуть цвіркуни і коники, ніби бренчать на туго натягнених срібйих струнах.

Завмер ліс, відспівали хороводи співочих птахів. Лише іноді почуються флейтові звуки іволги та спів жайворонка. Однак безперервно туркотить лісовий співак — горлиця. Її пісня зворушлива, мелодія трішечки журна: турррр-туррр-турр... Пташенята проходять своєрідну школу польотів, добування харчів, полювання за комахами.

Липень порозкидав по полях і долинах духмяні стіжки сіна, пам’ятники дзвінкому літу. Чарівна краса місяця, з його задумливими і прозорими ночами, легкими і росяними світанками, різнотрав’ям — навіває нам дивовижний спокій серед шаленого ритму життя.

  • Баба танцювала б, але вершина літа настала.
  • Дощ у липні йде не там, де чекають, а там, де жнуть.
  • Збив сіносірник пиху, що ніколи на нари лягти.
  • Китиці вівса обважніли — з’явилися опеньки різні.
  • Липень блискавки кидає, дуби калічить.
  • Липень відходить з грозами.
  • Липень з туманами — осінь з дощами.
  • Липень казати звик: «Я — грозовик».
  • Липень — краса літу, середина цвіту.
  • Липень — літу маківка, року середина.
  • Липень — маківка літа, грудень — шапка зими.
  • Липень на двір заглянув — пора серпи зубрити.
  • Літо добре всім, але вершина літа важка.
  • Літо на зиму працює: липень збирає, а зима з’їдає.
  • Мужика годує не сокира, а липнева робота.
  • Ночі зоряні в липні — буде багато грибів.
  • Рижики з’явилися — чекай осінніх опеньків.
  • Роса липнева, як сльоза: нею ліс вмивається, з нічкою прощається.
  • Хто в липні спеки боїться, тому зимою нема чим погрітися.
  • У липні води відро — грязі ложка.
  • У липні на дворі пусто, та на полі густо.
  • У липні овес в жупані, а на гречці і сорочки нема.
  • У липні сонце йде на зиму, а літо на спеку.
  • У липні хоч роздінься, а в грудні тепло одінься.
  • У липні хоч роздягнися, але легше не буде.
  • Чого липень і серпень не доварить, того і вересень не досмажить. Яка погода в липні, так буде й у січні.

http://pogoda.rovno.ua/lypen%27

Метки: прикмети
10:33 30.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Цитати українською.

Метки: цитата дня
16:25 29.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Усмішка

Світлина від Баба і кіт.

Метки: усмішка
13:13 29.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество ≋ МУЗЫКА СЛОВ ≋

Ліна Костенко. Недобрий жарт зіграла з нами доля...

Недобрий жарт зіграла з нами доля.

Стояли дні у черзі ні за чим.

А це прийшло — як спалах, як сваволя,

без дозволу, без права, без причин!

Ця непритомність розуму і серця,

цієї казки несходимий ліс...

І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.

Летить душа над прірвою навскіс.

Картинки по запросу над пропастью

Метки: Ліна Костенко
12:50 29.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Автор куплетів Галахвастова

Картинки по запросу Кравченко, Евгений Сергеевич" />

Євген Сергійович Кравченко (25 грудня 1907 — 28 червня 1975) — український прозаїк та драматург...

Моя мама серце добре має,
І папаша мають магазин.
І вони меня не обіжають

Бо один у них я шикарний сын


Хто ж не пам’ятає цього запашного суржику куплетів Голохвастова? Звідки така ментальна мішанина? Пам’ятаю, слова татка про це: “А у нього ж мати росіянка, а батько – українець. Чуєш – “мама має”, а “папаша мають”? До татка на Ви, як і у Проні…


Невже знову «народна пісня»? Адже ім’я автора мало хто може назвати.
28 червня 1975 р. упокоївся 68 -літній Євген Кравченко.
Сільський хлопчина народився 25 грудня 1907 р. у с. Володимирівка на Миколаївщині. Побачив і пережив за своє життя немало: три голодомори, війни. Закінчив Одеський інститут соціального виховання (1933); учителював (до 1938); викладав у Одеському педагогічному інституті. Дебютував у 1936 р. поемою «Пісня про скрипку».
Брав участь у радянсько-німецькій війні. Працював у редакції київської газети «Сільські вісті» та журналу «Культура і життя».
Втім його душа мала дитячі крила, тому й писав для юних. Ми ж пам’ятаємо Євгена Сергійовича та його пісеньки Галахвастова (композитор — В. Гомоляка) з популярної кінокомедії «За двома зайцями» (1961).


В небі канарєєчка літає
І співає прямо в горизонт,
А ми підем вип’єм, погуляєм,
В цьом усе життя і весь наш резон!
Нас чекають баришні-коханки.
Жизнь така, що просто мармелад!
Так заграй, заграй же нам, гітарка,
На веселий дуже, на очень лад

Метки: Автор куплетів Галахвастова
17:04 28.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Посмішка

Світлина від Цинічний Бандера.

Метки: Посмішка
10:19 27.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Цитати українською.

Метки: цитата дня
16:55 26.06.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Світлина від Gania Hanna.

Метки: цитата дня
<< назад вперед >>
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Лариса Коляда
Войти